Труди і дні під знаком муз (Ретроспективний репортаж з читального залу архіву)
27-Серпень-2014, 16:26
Продовження
Клубні контрасти Поряд з високим пафосом, присутнім в газетних публікаціях про роботу закладів культури області, нерідко звучали і гостро критичні нотки. Прагнули бути об’єктивними у своїх звітах і працівники установ, покликаних контролювати їхню діяльність.
Контрасти вражень від побаченого на місцях були доволі разючими. І якщо спробувати виразити їх словесною формулою, вона правомірно може виглядати так: «Звучав оркестр і мукали телята».
І те й інше можна було почути в клубах області у 1939-1940 роках. Почнемо з більш милозвучного. Тим більше, що в даному випадку мова піде про оркестр джазовий – явище на той час принаймні для глибинки не з типових.
Ось як писав про це «Молодий комунар» в номері від 22 квітня 1939 року: «Н-Сіверський джаз-оркестр ще зовсім молодий. Влітку 1938 року в райклубі було лише три балалайки. Тоді ж у серпні організацією талановитої молоді зайнявся досвідчений музикант Зіко Ісакович Таран, і тепер джаз виконує складні монтажі, пісні радянських композиторів. Добре виходить у них «Симфонія наших кордонів» на тексти і музику радянських поетів і композиторів. Гурток об’єднує виключно молодих ребят. Щодня гуртівці збираються на репетиції, а ввечері, коли клуб заповнює молодь, виступає джаз. Ну а танцюристи вже теж не підкачають – аж поміст гуде».
Інформація була вміщена під заголовком «Весело!», а під фото, що її доповнювало, фігурувала третя версія назви художнього колективу: ансамбль. Та навіть при такій розмитості його статусу відчувається, що Зіко Таран зібрав під своє крило справжніх ентузіастів музичного жанру, вмілих творців веселого дозвілля, а тому й заголовок (навіть посилений знаком оклику) не здається перебільшенням.
А тепер, перефразовуючи відомий гумористичний вислів, повернемось до наших телят, які…мукали в клубі села Тертичники Ріпкинського району. Він мав статус колгоспного, але використовувався як телятник.
Тут варто зауважити, що всі приставки до ключової назви існуючих тоді об’єктів культури визначалися за певними критеріями.
Так, у селі вони могли йменуватися будинками культури, а в райцентрі – просто клубом. В самому ж селі вони поділялися на сільські бюджетні і з щойно згаданим означенням «колгоспний». Найбільше було останніх – 580. сільських бюджетних майже вдвічі менше – 317. В райцентрах цей розрив, причому не на користь глибшої значимості, виглядав ще більш разючим – 27клубів і лише 9 будинків культури.
Звичайно, найважче було йти в ногу з часом колгоспним клубам, які складали левову частку усіх закладів культури області. І справа не тільки в тому, що ці клуби, як правило, були розташовані в малопридатних для творчої роботи приміщеннях, а тому при потребі так легко перетворювались в телятники, комори тощо, але й з кадрами тут чомусь не щастило.
Ось характерний приклад на підтвердження типовості цього явища: «В залі два поламані ослони, біля грубки – хомут, вся підлога встелена лушпинням, а на сцені за столом , заваленим паперами, сидять люди і клацають рахівницями. Можна подумати, що це спектакль. Аж ні – це працює контора колгоспу. Завклубом т. Андрусенко не проявляє ініціативи, а голова колгоспу ім.Сталіна тов.Гунько людина байдужа до культосвітньої роботи. А між тим, клуб міг би працювати успішно. Гроші в культфонді є, але вони не використані».
Це одна з заміток великої тематичної добірки «Забезпечити безперебійну роботу клубів влітку», у «Молодому комунарі» від 22 травня 1939 року. Є в ній ще подібні за змістом, але є й такі, що контрастують з ними прикладами зразкової роботи клубів, ніби перегукуючись з передовою статтею «Створимо справжні вогнища культури» іншого номера цієї ж газети: «Величезні кошти відпускає держава для культурно-масової роботи на селі. Величезні суми колгоспних культфондів. Та біда в тому, що деякі керівники не використовують їх за призначенням».
З ріки на імення "Факт"
Факт, до речі, не лише з приємних, але й рідкісних. А, може, і взагалі безпрецедентний у мистецькому житті Чернігівщини. Три майстрині обласного Центру ремесел для дітей і юнацтва на міжнародному конкурсі майстрів традиційного і сучасного розпису «Фарби небесні», що проходив у рамках ХХХ111 Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов’янський базар у Вітебську» (Республіка Білорусь) при достатньо високому числі конкуренток (понад 50 чоловік) зуміли вибороти призові місця усіх трьох рівнів.
Ось їх імена: Ольга Костюченко – 1 місце (номінація «Вибійка»), Маріанна Ващенко – 11 місце (номінація «Художній розпис по дереву»), Тетяна Стадниченко – 111 місце (ця ж сама номінація).
Факт, погодьтеся, вартий захоплення сучасних поцінувачів прекрасного і уваги майбутніх літописців нашої рубрики.
А колегам з Вітебського обласного методичного центру народної творчості нагадуватимуть про цю неординарну тріаду-удачу подаровані талановитими майстринями з міста над Десною їхні роботи.
Ведучий рубрики —
Василь Щербоиос,
член Національної спілки
журналістів України
(Джерело: обласна газета "Живи з надією", № 15, 2014р.)
Президент України Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Чернігівська ОДА Чернігівська облрада Чернігівська міська рада
Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА Музеї Чернігівщини Чернігівський музей-заповідник М.М.Коцюбинського веб-портал "Європейська Україна" новини "Чернігівський Формат"
Президент України
