 Народився 01 травня 1944 рік в селі Верхній Ікорець, Бобровського району Воронежської області. В цьому ж році батьки переїхали на Україну в Чернігівську область Остерського району с.Короп’є.
Закінчив Ніжинське училище культури (1969 р.) та Київський інститут культури (1978 р.) , відділ народних інструментів за спеціальністю диригент оркестру народних інструментів.
З 1970 року працює викладачем музичної школи, а з 1987 року директором Остерської дитячої музичної школи.
Руско Микола Андрійович веде активну творчу діяльність. Виступає перед учнями Остерської, Деснянської та Козелецької гімназії по пропаганді пісенної та літературної творчості. Як автор – виконавець є постійним учасником районних концертів та творчих звітів.
Писати активно почав з 1996 року. На протязі останніх років вийшли творчі збірки:
- збірка гумору «Сатиричні уколи Руска Миколи»( 1998 р.),
- збірка пісень «Одна у нас ти, Україно» (2002 р.),
- збірка гумору «Свиня на протезах»(2003 р.)
- збірка дитячих гуморесок «Гумор не вмира, бо сміється дітвора»(2002р.)
- збірка гумору «Маєм, те що маєм»(2008 р.)
- збірка пісень «Для тебе пісня і любов» ( 2008 р.)
- дитяча казка «Колобок» (2008 р.)
Член Ради Національної спілки письменників України, Лауреат семи літературних та журналістських премій, Заслужений працівник культури Чуваської АРСР та України Станіслав Реп’ях у передмові до збірки Миколи Руска «Свиня на протезах», так охарактеризував творчість автора: « Він належить до тих поетів – гумористів, які черпають сюжети для своїх творів безпосередньо з народних джерел. Він помічає і вирізняє з-проміж інших кумедні ситуації, цікаві зіткнення, інтерпретує житейські історії та класичні гумористичні сюжети – і все це лягає на папір віршованими рядками. Безперечно, це – благородна і всілякої похвали гідна праця».
Гуморески Микола Руска влучні, запальні, актуальні, справді народні, вони популярні не лише у читачів, але й давно вже увійшли в репертуар багатьох читців Чернігівщини. Усмішка, дотепний жарт, гумористична ситуація у віршах цього поета-гумориста постають перед нами у різних варіаціях, підносять настрій, допомагають по-новому поглянути на, здавалося б, уже звичні життєві обставини, вимогливіше ставитися до самих себе, намагатися бути кращим і досконалішими.
Микола Руско. Автобіографічне.
Народився вранці – рано.
В розквіті весна.
Тут я й видав полум’яну
Пісню цвіркуна.
Закричав щосили й духу
На весь білий світ.
Злякав бабу повитуху
Натрудив живіт.
Всі сказали: мабуть буде
З мене якийсь толк.
Коли здибав теплі груди
То нарешті змовк.
І назвали Миколаєм
Мене із тих пір.
Солов’єм душа співає
Вір, а хоч не вір.
Кожний день пісні складаю
Й гуморески я,
Хоч не легка, так гадаю
Доленька моя…
Хочеться багато
І снують думки.
Щось напишеш –свято.
Вірші, мов хмарки
Кличуть у прекрасне,
В береги круті.
Де калина рясно
Квітне в самоті.
Де берізки в полі,
Солов’ї в гаю,
Де стрункі тополі
Неба на краю.
Хай наснага й сила
Ще не покида.
Хай несуть вітрила
Років не шкода.
Працювати треба,
Доки я ще жив.
Хай луна ж до неба
Пісня, що створив.
|
Президент України
