 В приміщенні Арт- клубу в суботу 17 квітня 2010 року відбулася чергова тематична зустріч мандрівників. Захід відбувся за ініціативи відомого чернігівського мандрівника та журналіста Олександра Волощука за сприянням міської громадської організації «Центр культурних традиції «Етнос» та туристичного магазину «Адреналін».Цього разу об’єктом уваги журналістів, прихильників автостопу та вільних мандрівок став мандрівник з Чернігівщини Михайло Павлюк. Коротка біографічна довідка: Михайло Павлюк 1980 року народження, народився та проживає в селі Низківка Щорського району. Мандрує автостопом приблизно з 2003-2004 років. Ідейним натхенником його мандрів стали книги відомого російського мандрівника та письменника, засновника теорії «наукового автостопу», Голови Московської «Академії вільних мандрівок» Антона Кротова (зустріч чернігівців з яким відбулася нещодавно в Арт- клубі).
Основні мандрівки М. Павлюка:
2004 - Західна Україна (зі сходженням на Говерлу);
2005 – Турція;
2006-2010 - "Автостопом в Океанію" (Китай, Лаос, Камбоджа, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Бруней, Філіппіни, В’єтнам), саме з якого він нещодавно повернувся і про яке яскраво розповів під час зустрічі.
Михайло – це один з героїв нашого часу. Людина, яка своїми діями ламає стереотипні уявлення про мандри світом, про те, що потрібно багато грошей, аби так далеко мандрувати ( він вийшов у свої три річні мандри, маючи всього 120 грн. у кишені), про небезпеку – виявляється, що люди , світ і природа набагато безпечніші, ніж уявляє собі більшість наших пересічних громадян, що з острахом думають про самостійні мандрівки в своїй місцевості, не кажучи вже про далекі тропічні джунглі і екзотичні країни.
1233 дні (15.07 2006 – 31.03 2010) тривали останні мандри Михайла. Під час яких він вивчав життя місцевих жителів, унікальну тропічну східно - азійську природу ( його хобі – покорення діючих вулканів - більше 20 сходжень на найвищі точки того регіону), відвідав історичні і культурні пам’ятки ( наприклад, В’єтнамський храмовий комплекс Ангкор, до якого добирався самотужки крізь джунглі ), а також успішно оволодів місцевими мовами – досить добре індонезійською та в’єтнамською, а також знає камбоджійську та лаоську, трохи може спілкуватися китайською. На зустріч Михайло приніс з собою екзотичні сувеніри (старовинний ніж індонезійців острова Калімантан, шматок одного з найміцніших у світі дерев з Камбоджі, шматки пальмового хлібу, бамбукову сопілку, монети і банкноти різних країн), а також сотні фотознімків. На багатьох з них можна побачити те, про що більшість людей навіть не знають. Наприклад, філіппінські «повітряні кладовища», фантастичні за своєю красою і кольором озера в кратерах потухлих вулканів, вкриті пальмовими гілками і очеретом хатини на дерев’яних палях, місцевих жителів, яскраві карнавали, архітектурні пам’ятки … Михайло признався , що хотів би залишитися жити в Індонезії, де гарна природа, щирі люди і вродливі дівчата. І він вже планує нові мандри – в Африку, Латинську Америку, а потім – все ж таки до улюбленої Індонезії.
Також Михайло розповідав про місцеву їжу – просту і більш природну, ніж наша магазинна, до якої досі не може звикнути. Жителі тих регіонів (окрім американізованих Філіппін) вживають переважно рис, рибу, місцеві овочі та фрукти, п’ють чай з місцевих плантацій. Тому і завершилась зустріч з мандрівником імпровізованою східною чайною церемонією, яку провели майстер чайних традицій Центру «Етнос» Ірина Пасік та Директор чернігівського туристичного магазину "Адреналін" Сергій Воробйов (який у деякій мірі виступив і спонсором подорожі Павлюка, і висвітлював всі його мандри та щоденники на своєму сайті http://www.adrenalin.cn.ua/ru/clubs/publications.php?clubid=1&pid=7.
Деякі уривки з яких ми наводимо нижче)
З мандрівних нотаток Михайла Павлюка: « Филиппини: Остров Негрос где в городе Сагай был встречен Новый Год и, на севере острова, успешное достижение вершины и кратера активного вулкана Канлаон с 2465 метрами. Далее по маршруту был остров Панай, где в городе Калибо, в третью неделю января поприсутствовал на известнейшем филиппинском фестивале - Ати-Атихан с его невероятно красочными парадами и костюмами. Далее на острове Миндоро хотел покорить высшую точку острова гору Балкон (2585 м.), соблазнившись на её считающийся самый трудный подъём среди филиппинских гор, но до вершины не дошёл где-то 20% из всего пути. Причиной стали, как мне хочется считать, дожди и неопределённость с маршрутом, но, на самом деле, вина была только моя, так как не забрал с собой палатку, надеясь вернуться в тот же день. Сплавал на соседний с миндорским городом Калапан лусонский Батангас, где за совершенно дикую цену продлил свою визу ещё на 2 месяца, затем, объехав Миндоро по его западному берегу,отправился на архипелаг Ромблон где побывал на трёх главных его островах - Таблас, Ромблон и Сибуян. На Сибуяне успешно покорил его славный, сложнопроходимый пик Гуитинг-Гуитинг, 2058 м., Масбате и, наконец, место нынешнего заседания - Лусон.
Расскажу о характере филиппинцев и о том как они себя ведут,что едят и в какие виды спорта играют, по сравнении с другими странами где мне приходилось бывать.
Перове, что обнаруживаешь при общении с ними, это то что филиппинцы, в большинстве своём %80, не знают и не слышали ничего о стране Украина. Часто переспрашивают по многу раз и делают предположение, что Украина - это часть США или другой какой-то европейской страны. Поэтому и приходится объяснять что это восточная часть Европы, какие соседние страны окружают Украину,упоминать Россию или Советский Союз. Футбол на Филиппинах не расспространён - сами не играют и не смотрят по ТВ, поэтому и не слышали о Шевченко в отличие от Индонезии где ввиду поголовной увлечённости народа футболом знают об украинских футболистах. Как в Малайзии, Камбодже, Лаосе и,в меньшей мере,в Тайланде.Так что Филиппины пока самый малознающий о нашей стране народ. Из тех кто знает об Украине: больше всего среди работавших на судах вместе с нашими моряками(чаще всего они бывали на Дальнем Востоке),некоторые могут увлекаться боксом и знать о братьях Кличко и только один раз,в посёлке на склоне вулкана Канлаон на острове Негрос, мне попался молодой человек серъёзно увлечённый футболом и из-за этого знающий об Украине. Из популярных видов спорта здесь: в первую очередь баскетбол - баскетбольные площадки есть практически во всех даже маленьких посёлках и это самый популярный вид спорта на Филиппинах, бильярд - играют на деньги,петушиные бои - именно для этой цели выращивают бойцовских петухов на, так называемых, петушиных фермах. В бадминтон также могут играть. Также филиппинцы очень азартны и любят играть в разные лотереи, по вечерам где-нибудь на площади даже маленького посёлка могут устраиваються казино кустарного производства типа барабанов, падающих кубиков с цифрами и прочими колёсами фортуны. На первый взгляд такие барабаны могут показаться аналогом нашего лохотрона, но на самом деле всё честно и никто никого не обманывает как у нас.
Если про Малайзию говoрят что страна без лица, то тоже самое, в какой-то степени, можно сказать и о Филиппинах. На лицо навязанная американская культура: почти поголовное употребление кока-колы (она здесь почти как универсальный напиток на все случаи жизни и продаётся в стеклянных бутылках от самой маленькой всего за 12 песо до самой большой на полтора литра,гамбургеров разных или хот-догов (это на Филиппинах считается народной едой из-за её дешевизны, в среднем гамбургер стоит 15 песо(30 центов), не желание населения называть числа и приветствовать друг –друга на своём родном, официальном,тагальском, языке, а делать это на английском».
У матеріалі використані фото Віктора Кошмала та Михайла Павлюка.
Матеріал підготувала:
головний режисер ОНМЦКіМ
Дерейчук І.В. |
Президент України
