Труди і дні під знаком муз (Ретроспективний репортаж з читального залу архіву)
09-Жовтень-2014, 08:59
Не скорилася чужинцям навіть пісня українська
Криваво-попільні «автографи», що їх полишили німецько-фашистські загарбники за два роки свого хазяйнування на терені Чернігівщини (1941-1943 р.р.), пекучим болем відлунюють у чутливих серцях очевидців тих жахливих подій і їхніх допитливих нащадків – незалежно від того, як вони постають перед ними: оживають в пам’яті, приходять з документальних, оперативних інформаційних джерел того часу, чиїхось мемуарів тощо.
Загальновідомо: Чернігівщина належить до числа найбільш постраждалих областей України під час Великої Вітчизняної війни. Вражаючі цифри на підтвердження цього факту щороку озвучуються на офіційних заходах з нагоди визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників. І оскільки ми стоїмо на порозі чергової річниці цієї вікопомної події, навряд чи варто зайвий раз вдаватися до сумної статистики, а от окремі епізоди війни, звичайно, в контексті досліджуваної теми, не зайве подати в деталях. Як ілюстрацію до звірств окупантів. Як нагадування: подібне не повинно повторитися.
А зберегли ці вражаючі епізоди пожовклі від часу сторінки обласної газети «Деснянська правда». Публікація в ній від 6 січня 1945 року нагадала про вже знайомий нам хор стариків з села Локнистого Менського району («Живи з надією», №13). Але вже з сумними нотками:
«В чорні дні німецької окупації не стало хору в Локнистому. Іван Федорович Тарасенко (один з його учасників.-Авт.) замордований гітлерівськими собаками. Бандити вихвалялись, що навіки вбито народну українську пісню».
Жахливо! Але є у газетній замітці і щасливий несподіваний ракурс: «Та червоні воїни визволили радянську землю від фашистських загарбників. Серед визволителів був також син Тарасенка – льотчик Михайло Іванович. Першою просьбою сокола було: відродити хор у Локнистому. Колишні фундатори і учасники хору не гаялись, відродили хоровий гурток».
Залишається додати: і відновили його славу – згодом «старики» успішно виступили на обласній олімпіаді і здобули право на участь у республіканській.
В розлогій добірці матеріалів «Піснею славить воїна і трудівника визволена Чернігівщина», присвяченій обласній олімпіаді художньої самодіяльності, йдеться ще про один легендарний хор – найстаріший, до речі, в області і з досить цікавою творчою біографією, а, отже, вартий окремої розмови про нього. Це колгоспний хор села Талалаївка Ніжинського району (на знімку). Проте один епізод з цієї біографії варто нагадати вже зараз: керівник хору Терентій Омелянович Охріменко наражався на небезпеку з українською піснею ще в 1918 році, коли Україна також була окупована німецькими військами. Ступінь ризику не важко уявити, оскільки одна з його пісень ще й змістом своїм була спрямована проти окупантів.
А до вищезгаданого прикладу звірячої поведінки окупантів з українськими творцями краси не можна не додати ще один епізод, де проступає вже не дратівний, а прагматичний фактор. А суть ось у чому. Ще до війни на весь світ славились чудові вироби промислової артілі ім.8-го Березня «Дегтярі» у Срібнянському районі: гобелени, килими, плахти, вишивані сорочки тощо. Вони експонувалися на виставках у Нью-Йорку, в Парижі, Лондоні і відзначалися дипломами.
В перші ж дні окупації району комендант Опец зажадав, щоб килими і вишивані сорочки, котрі він неабияк вподобав, спрямовувались до його фатерлянду. Але верстати мертво стояли з натягнутою основою, а жодна з майстринь не взялась за голку. І це коштувало життя не одній з них. Опец все сподівався, що залякає решту, і він подивує своїх співвітчизників чудовими виробами з України. Не дочекався. Артіль ожила лише після звільнення Чернігівщини від загарбників. І майстрині вишивального цеху розповідали кореспондентам «Деснянської правди» С.Старженецькому і М. Ярошенку, котрі готували кореспонденцію про відроджену артіль, з якою любов’ю вони вишивають українські сорочки для ансамблю пісні і танцю 2-го Українського фронту, що продовжував гнати фашистів на Захід, до їхнього лігва.
Вірою в перемогу був пройнятий і останній абзац кореспонденції, вміщеній в «Деснянці» 6 січня 1945 року: «Не в силі були задушити німці українську культуру. З визволенням Дегтярів з чорної неволі знову відроджується українська вишивка, чудові гобелени і килими, скатерті і доріжки, багатий народний орнамент. Лунають пісні в цехах і під їх акомпанемент вправно працюють ткалі, килимниці, і вишивальниці, народжується чудова продукція народної творчості».
Мажорну тональність цієї публікації, доповнювали інформації у попередніх та наступних випусках обласної газети про відбудову клубів, бібліотек, утворення нових гуртків художньої самодіяльності.
Ще йшла війна, але на Чернігівщину вже поверталося повноцінне життя.
Президент України Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Чернігівська ОДА Чернігівська облрада Чернігівська міська рада
Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА Музеї Чернігівщини Чернігівський музей-заповідник М.М.Коцюбинського веб-портал "Європейська Україна" новини "Чернігівський Формат"
Президент України
