Возрождение и развитие еврейской культуры, активно идущее на просторах СНГ последние 15 – 20 лет, заметно изменило картину жизни наших общин. При общинных центрах, хэсэдах, еврейских школах и других общинных структурах существует огромное количество творческих программ: студий, кружков, творческих коллективов, – объединяющих всех, кому не безразлично еврейское искусство, его прошлое, настоящее, а главное – его будущее.
Но есть и проблемы, и едва ли не главная из них в том, что большинство наших самодеятельных коллективов и исполнителей вынуждено в основном выступать перед одной и той же «своей» аудиторией, которая к тому же с каждым годом и стареет, и редеет… И решить эту проблему способен только ФЕСТИВАЛЬ – творческий форум единомышленников, дающий нашим артистам-аматорам мощный стимул для их дальнейшей работы. В 2006-м году по инициативе директора Благотворительного еврейского фонда «Хэсэд Эстер» Ирины Липкиной был учреждён Всеукраинский Фестиваль-конкурс еврейской песни «Черниговская осен

17 – 19 вересня 2010 року в м.Вісагінас (Литва) відбувся ІІІ Міжнародний фестиваль етно-культур «Pudenines». За підтримки Українського посольства у Литві, Литовського посольства в Україні та головного управління культури туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації на фестиваль прибула мистецька делегація з Чернігівщини, яку очолив директор обласного навчально-методичного центру культури і мистецтв Олександр Левочко.

З чернігівською білоруською громадою нас давно вже поєднала щира дружба. Зізнаюся: до білорусів маю особливу прихильність, адже ця країна-сусідка - моя, так би мовити, історична батьківщина - бо народилася в Гомелі - такому красивому й ніжному місті. І коли буваю там, то здається: сонце, й те світить над широким Сожем по-особливому, а в парку що біля палацу Рум'янцева-Задунайського і Параскевича віки зупинилися і про щось гомонять... Самі ж білоруси - люди щирі, лагідні, веселі, гостинні. А їхні вечорниці, чи то пак, вєчорки, не менш цікаві та жартівливі, ніж в українців

Зізнаюся одразу: до білорусів у мене особлива прихильність. Адже народилася у Гомелі. А як сказала голова Чернігівської громадської організації „Білоруське національне культурне товариство „Сябри” Галина Ворожбит, місце, де пуп закопаний, завжди притягує до себе. Так воно насправді і є.
Колись я написала про свою „історичну батьківщину” ось такі слова.
Місце, де ти народився, справді якесь особливе. Нехай ти прожив там зовсім небагато, , а все ж та земля, де сонячний промінь вперше впав на твоє сонне обличчя у дитячому візку, де вітер приніс із лісу пахощі вересу чи опеньок, а чийсь голос вперше промовив твоє ім’я, назавжди фотографічно залишається у твоїй підсвідомості. І та, справді схожа на генну, пам’ять, обов’язково нагадуватиме про себе чимось щемливим, нерозгаданим, недослідженим свідомістю, але таким пронизливим і ніжним, немов оте грінівське, що не збулося, неначе відблиск золотої сукні Тієї, що біжить хвилями...
Тому довідатися про життя-буття білорусів на Чернігівщині було не просто цікаво. До них у гості йшла, немов до рідних...

Адреса корейського культурного центру (йому вже чотири роки); м. Чернігів, вулиця Боженка, 65 А. Це - затишний приватний будиночок, з квітами на подвір'ї, розлогою сливою, всипаною сизими плодами, та виноградом. Живуть тут пастор християнської пресвітеріанської церкви: Чонг Хі Сул з дружиною - директором цього центру - Кім Маль Сук. За давньою корейською традицією у них різні прізвища - дружина залишає собі дівоче, себто батьківське. Хоча молодь нині часто чинить по-європейські.
На першому поверсі проходять зібрання громади - і церковні, і світські. Тут кухня, вітальня І невеличка зала зі столами, схожими на парти, і вивищеною кафедрою. На другому поверсі - апартаменти подружжя. Є ще нижній поверх, куди приходять на заняття дитячої недільної школи хлоп'ята й дівчатка.
Під час олімпійських ігор Чонг Хі Сул і Кім Маль Сук (моксанім і соманім - це значить: пастор і дружина пастора, так їх здебільшого називають ті, хто відвідує центр) справді дуже вболівали за Україну. А от кімоно - не корейський національний одяг. Вони носять ханбок. Жіночий варіант - це яскрава пишна сукня, повністю розрізана ззаду (ніби наш халат за¬дом наперед), котра не застібається, а зав'язується кількома стрічками - вгорі й на талії. Спілкувалися ми через перекладача - Людмилу Володимирівну Зуй, кореянку, котра вже давно живе в Чернігові.